Міжнародна науково-практична конференція "Кримінальний поцесуальний кодекс України: практика застосування та перспективи розвитку"

30 жовтня 2013 року в м. Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція "Кримінальний поцесуальний кодекс України: практика застосування та перспективи розвитку", в якій прийняв участь в.о. голови Луцького міськрайонного суду Волинської області Квятковський Михайло Семенович з доповіддю на тему: "Проблемні питання кримінального провадження на підставі угод про визнання винуватості та про примирення". Текст доповіді: 

Проблемні питання кримінального провадження на підставі угод про визнання винуватості та про примирення.

         Положеннями Кримінального процесуального кодексу України (в редакції 2012 року) запроваджено кримінальне провадження на підставі угод, тобто можливість укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим та про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

         Види, підстави та порядок застосування угод, регламентовані у розділі 6, глави 35. – «особливі порядки кримінального провадження» - ст.ст. 468 – 476 КПК України.           

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листах, за №223-1679/0/4-12, від 15 листопада 2012 року, та за №223-558/0/4-13, від 05 квітня 2013 року, «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод», висловлена позиція Касаційного суду по цих новелах Кримінального процесуального кодексу України, в частині розгляду кримінальних проваджень за угодами, зокрема, щодо практики їх застосування, а тому відповіді на значну кількість питань, що виникають, при вирішенні даної категорії справ, містяться у вказаних вище листах.

Необхідно зауважити, що вказані роз’яснення, які мають рекомендаційний характер, піддав критиці, у своєму моніторинговому звіті, щодо реалізації нового Кримінального процесуального кодексу України у 2013 році, Центр політико – правових реформ, і його висновки, по ряду положень, на мою особисту думку, слід визнати слушними.

Щоб показати нагальну потребу забезпечення дотримання місцевими судами єдиної практики у вирішенні даної категорії справ, необхідно звернутися до судової статистики.

Так, за період з 20 листопада 2012 року до 01 липня 2013 року, тобто з часу набрання чинності КПК України (в редакції 2012 року), в місцеві суди Волинської області надійшло 1 296 кримінальних проваджень щодо 1 308 осіб.

         Із вказаної кількості справ, 225 кримінальних проваджень, з обвинувальними актами, щодо 229 осіб, були направлені до суду за угодами, що складає 17% від усієї кількості справ.

Між прокурором і обвинуваченим (підозрюваним), про визнання винуватості, було укладено 90 угод, 139 угод про примирення - між потерпілим і обвинуваченим (підозрюваним).

За наслідками судового розгляду, за вказаний період, було затверджено судами 80 угод про визнання винуватості, щодо 2 - ох угод ухвалено судові рішення про відмову в їх затвердженні; прийнято рішення про затвердження угоди про примирення щодо 117 укладених угод та про відмову у їх затвердженні - щодо 3 угод.

У 2012 році, протягом дії нових положень КПК, у провадженні місцевих судів Волинської області перебувало всього 5 кримінальних проваджень, у яких учасниками було досягнуто угоди про визнання винуватості, з них: за наслідками судового розгляду судами затверджено 3 угоди, в затвердженні щодо однієї угоди було відмовлено, матеріали щодо одного кримінального провадження, з угодою про визнання винуватості, повернуті прокурору для усунення недоліків в обвинувальному акті.

За перше півріччя 2013 року, у період з 01 січня до 01 липня 2013 року, у місцеві загальні суди Волинської області, з усієї кількості кримінальних проваджень (1212), з обвинувальними актами надійшло 224 провадження з угодами, із них 85 – про визнання винуватості, 139 – про примирення.

Таким чином, із часу набрання чинності новим КПК України, відслідковується чітка тенденція до збільшення кількості даної категорії справ, і є всі підстави сподіватись, що їх кількість досягатиме 20 – 25% від усієї кількості кримінальних проваджень.

Випадків скасування вироків, постановлених у кримінальних провадженнях, на підставі угод, з мотивів, передбачених ч.3 ст.476 КПК України, за вказаний вище період часу, не було.

Разом з тим, в порядку апеляційного провадження цієї категорії справ, у 2012 році, судові рішення, за наслідками розгляду кримінальних проваджень на підставі угод, до апеляційного суду не оскаржувались, в першому півріччі 2013 року було оскаржено 6 вироків.

З них: у трьох випадках оскарження вироків на підставі угод, апеляційним судом Волинської області було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, у зв’язку з тим, що апеляційні скарги були подані з підстав, що не передбачені ч.ч. 3 і 4 ст.394 КПК України;

Апеляційні скарги у двох кримінальних провадженнях на підставі угод були повернуті апелянту, та визнані такими, що подані особою, яка не має на це права;

Ще в одному кримінальному провадженні, за наслідками апеляційного розгляду, в задоволенні скарги було відмовлено.

Під час здійснення місцевими судами Волинської області судочинства, у кримінальних провадження на підставі угод, виникло ряд проблемних питань, роз'яснення по яких, на час опрацювання даної теми, відсутні.

Як і передбачено ст.314 КПК України, при надходженні до суду обвинувального акту з угодою про визнання винуватості чи про примирення, суди, у відповідності до вимог КПК України, вирішували питання про затвердження угоди чи відмову у її затвердженні на підготовчому судовому засіданні.

При розгляді угоди у підготовчому судовому засіданні суди перевіряли матеріали кримінального провадження, з’ясовували достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, передбачених п.1 ч.3 ст. 314 КПК України.

Як показує практика розгляду справ цієї категорії, суди у підготовчому судовому засіданні, при розгляді обвинувального акта та угоди, що стосується обставин, з’ясування яких має значення у конкретній угоді, здійснюють перевірку обвинувального акта та угоди на відповідність вимогам КПК України, з’ясовують в учасників угоди добровільність та усвідомленість її укладення.

Разом з тим, мали місце випадки затвердження судами угод без ознайомлення головуючим з матеріалами кримінального провадження, на підставі лише обвинувального акту та угоди, що видається неправильним.

Такі випадки затвердження угод були зумовлені тим, що представники державного обвинувачення не надавали всіх необхідних матеріалів кримінального провадження у підготовче судове засідання, мотивуючи це тим, що відповідно до ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акта мають бути додані лише:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

З огляду на те, що, відповідно до змісту вказаної вище статті КПК України, надання суду інших документів, до початку судового розгляду забороняється, а  підготовче провадження та судовий розгляд, хоч і містяться в розділі 4 КПК України – «Судове провадження у першій інстанції», однак у різних главах, відповідно 27 – «Підготовче провадження» і 28 – «Судовий розгляд», представники обвинувачення стверджують, що у підготовче засідання вони не мають права надавати будь – які інші документи.

Слід відмітити, що вимоги, передбачені ч.6 ст.474 КПК України, щодо обов’язку суду переконатися, що укладення угоди сторонами є добровільним, в зв’язку з чим він має право витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, деякі представники обвинувачення відносять чомусь лише до стадії «Судовий розгляд», хоч ст. 474 КПК України детально регламентовано загальний порядок судового провадження на підставі угоди, досягнутої під час досудового розслідування, і зазначено, що їх розгляд проводиться судом під час підготовчого судового засідання.

Зазначене свідчить про те, що представниками обвинувачення невірно трактується зміст ст.474 КПК України.

З огляду на зазначене, на мою думку, у зв’язку із тим, що затвердженням угоди справа вирішується по суті у підготовчому засіданні, яке фактично є і «судовим» в тому аспекті, як це буквально розуміють представники обвинувачення, оскільки необхідно дослідити і інші матеріали кримінального провадження, необхідні для прийняття рішення по суті, а не лише ті матеріали, що зазначені у ч.4 ст.291 КПК України, судам слід приймати рішення про відкладення підготовчого засідання із відповідним реагуванням на адресу вищестоящого прокурора, а у випадку повторного ненадання матеріалів по угодах про визнання винуватості, відмовляти у затвердженні таких угод під час підготовчого судового засідання, та повертати кримінальне провадження для продовження досудового розслідування, оскільки суд був позбавлений можливості перевірити угоду на предмет її відповідності вимогам КК України і КПК України.

Оскільки у разі відмови у затвердженні угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, у випадках ненадання стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження, будуть порушуватися права її учасників, на мою думку, слід ініціювати вирішення питання про внесення змін у зміст ч.4 ст.291 КПК України про те, що у випадку направлення до суду обвинувального акта, із підписаною сторонами угодою про примирення або про визнання винуватості, до нього мають бути додані також і інші матеріали, необхідні для прийняття рішення по суті у підготовчому судовому засіданні.

Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості, як відомо зі змісту положень ч.5 ст.469 КПК України, може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру і до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Місцеві суди Волинської області, при розгляді обвинувальних актів з угодами про визнання винуватості чи про примирення, неухильно дотримувалися приписів ч.2 ст.474 КПК України щодо обов’язкової участі сторін угоди, яким роз’яснюють права, переконуються чи цілком вони їх розуміють, роз’яснюють усі наслідки при затвердженні угоди, з’ясовують усвідомленість сторін угоди про подальше звуження та обмеження їх прав та добровільність укладення угоди.

Разом з тим, в практиці розгляду судами даної категорії справ уже є випадки, коли після направлення до суду обвинувального акту із угодою про примирення між обвинуваченим та потерпілим, і до затвердження її судом, потерпілий виїхав за межі території України на заробітки – тобто, є випадки, коли явка в підготовче судове засідання потерпілих є неможливою.

У даному конкретному випадку підготовче судове засідання було відкладено для з’ясування обставин можливості явки потерпілого у наступне засідання, а оскільки потерпілий не з’явився і в наступне підготовче засідання, суд, у відповідності до п.1 ч.3 ст.314 КПК України, своєю ухвалою відмовив у затвердженні угоди про примирення та повернув кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування.

Варто зауважити, що прийнятим КПК України прямо не регламентоване питання – чи підлягає оскарженню дана ухвала суду, однак, враховуючи, що ухвала про повернення обвинувального акту, відповідно до ч.4 ст.314 КПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку, а з кримінальним провадженням прокурору, в даному випадку, повертається і обвинувальний акт, на мою думку, правильним слід вважати, що така ухвала повинна підлягати оскарженню.

Разом з тим, у вищезгаданому листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №223-1679/0/4-12, від 15 листопада 2012 року, зазначено, що ухвала про відмову в затвердженні угоди про примирення чи визнання винуватості оскарженню не підлягає, а отже за логікою, не підлягає оскарженню і в цілому ухвала про відмову у затвердженні угоди про примирення та повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування.

Ч.7 ст.474 КПК України встановлено перелік підстав, за наявності яких суд повинен відмовити у затвердженні угоди.

Вивченням судової практики розгляду справ місцевими судами Волинської області встановлено, що судами було відмовлено у затвердженні двох угод про визнання винуватості та трьох угод про примирення. Так, суди відмовляли у затвердженні угоди з підстав, коли обвинувачений у судовому засіданні заперечував проти призначення йому покарання, визначеного угодою, або ж, сторони кримінального провадження (угода про примирення) не примирились, та продовжували судовий розгляд у загальному порядку, або відправляли матеріали для продовження досудового розслідування, в залежності від того, на якій стадії кримінального провадження була досягнута угода.

Під час розгляду справ даної категорії, перед судами першої інстанції виникло також ряд питань, пов’язаних з призначенням покарання, відносно яких у Кримінально процесуальному кодексі України (в редакції 2012 року), листах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №223-1679/0/4-12, від 15 листопада 2012 року та за №223-558/0/4-13, від 05 квітня 2013 року, «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» не міститься відповіді.

         Зокрема, в судовій практиці виникли питання:

як діяти суду, коли в одному кримінальному провадженні подано кілька угод про примирення із різними її умовами, оскільки було вчинено кілька різних кримінальних правопорушень, з різною кваліфікацією діянь, а отже і ступеня тяжкості, одним і тим же обвинуваченим, і з кількома потерпілими, або ж вчинено кілька однорідних злочинів з однією і тією ж кваліфікацією, із кількома потерпілими, наприклад - за ч.2 ст.185 КК України, і у них по угодах досягнуто різних домовленостей, а судом лише призначено підготовче засідання, або вказані угоди подані під час судового розгляду справи, а суд ще не дослідив всі докази, адже, відповідно до ч.ч. 2 і 3 ст.474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, її розгляд проводиться під час підготовчого судового засідання, якщо угоди було досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Зокрема, постає питання, яким чином може суд, у названих вище випадках, винести вирок у підготовчому судовому засіданні, не дослідивши будь яких – доказів по справі, чи навіть під час розгляду угод у судовому провадженні, оскільки необхідно застосовувати вимоги ч.1 ст.70 КК України, тобто призначати покарання за сукупністю злочинів, яке може виходити за межі укладених угод, а у випадку вчинення кількох однорідних злочинів з однією і тією ж кваліфікацією, застосовувати ту ж ч.1 ст.70 КК України, що в одному кримінальному провадженні законом не передбачено.

У ч.ч.1 і 3 ст.475 КПК України зазначено, відповідно, що якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання, … у резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені ст.374 цього Кодексу.

Із системного аналізу вказаних норм закону, так і не зрозуміло, чи може суд, у вказаних вище випадках, призначити покарання, на підставі ст.70 КК України, яке виходить за межі укладених угод.

Ч.ч. 3 і 4 ст.469 КПК України передбачені категорії справ, по яких можуть бути укладені угоди про визнання винуватості та про примирення.

Так, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Таким чином, законодавець, у вказаних нормах закону, виходить із класифікації злочинів, визначених ст.12 КК України, а також переліку у ст. 477 КПК України, конкретних кримінальних правопорушень, які віднесені до категорії приватного обвинувачення.

         Разом з тим, у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №223-558/0/4-13, від 05 квітня 2013 року, про доповнення до інформаційного листа «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод», від 15.11. 2012 року за № 223- 1579/0/4- 12, дано роз’яснення про те, що угода про примирення може бути укладена тільки у випадках, коли кримінальне правопорушення завдає шкоди приватним інтересам (інтересам фізичної особи) та/або майновим інтересам юридичної особи, тобто лише щодо діянь, які посягають на приватні інтереси та не зачіпають значною мірою публічних інтересів. У злочинах, де основним безпосереднім об’єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об’єкт, укладення угоди про примирення не допускається.

На мою думку, оскільки законодавцем таких винятків зроблено не було, роз’яснення, зазначені в інформаційному листі, є спірними, оскільки суперечать змісту ст.12 КК України та ст.477 КПК України, так як рекомендують не затверджувати угоди і в тих випадках, коли кримінальні правопорушення підпадають під перелік цих норм закону, і коли шкода злочином фактично була спричинена лише потерпілому.

Так, наприклад, суб’єктивна сторона вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.296 КК України, характеризується мотивами явної неповаги до суспільства. Таким чином, не можна затверджувати угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим по даній категорії справ навіть у тому випадку, коли фактично від злочину шкоду заподіяно лише потерпілому ( наприклад - у темному провулку, у відсутності інших громадян, обвинувачений безпричинно побив потерпілого), в той же час, цей потерпілий буде позбавлений можливості ініціювати та укласти угоду про примирення  на вигідних для себе умовах, і негайно отримати компенсацію за спричинену йому злочином матеріальну та моральну шкоду, оскільки лише у такому випадку - укладення угоди, як правило, обвинувачений може негайно і реально відшкодувати заподіяну шкоду, розраховуючи на більш м’яке покарання.